Будьте вдячними дітьми
(виховна година в 5 класі)
Мета. Виховувати почуття любові й пошани до батьків, .викликати бажання бути добрим, ввічливим, вдячним, милосердним.
Хід заняття
Слово вчителя.
Здавна на землі люди цінують праведне життя — чесне, щире, відкрите. Зло, як відомо, породжує тільки зло. А от добро помножує добро. І найперші зернята добра сіються в душі дитини саме в колі рідної сім'ї. Мати й батько, бабуся і дідусь, сестри і брати — найрідніші, найближчі кожному з нас люди. Від них ми одержуємо життя. Вони вчать нас людських правил, оживляють наш розум, вкладають у наші вуста добрі слова.
Учні по черзі зачитують вірші
Степан Жупанин
Мамині руки
Підняли мене з колиски
Рідні руки мами.
Берегли від горя-лиха
Днями і ночами.
Вчили на землі стояти
І ходити вчили,
А коли бувало важко —
Додавали сили.
Працьовиті та невтомні,
Ласкою зігріті,
Руки мамині для мене —
Найсвятіші в світі.
Степан Олійник
Наші мами
Пам'ятаймо, милі діти,
Пам'ятаймо завжди з вами,
Що для нас в усьому світі,
Найдорожчі — наші мами!
Нам, маленьким і дорослим,
Все дають вони з любов'ю:
Ніжне серце, світлий розум,
Сили нашому здоров’ю.
Як ставали ми на ноги,
Перший крок наш був — до мами!
Радість маєм чи тривогу —
Серце мами завжди з нами.
Де сини її та дочки —
Завжди там вона думками.
Пишем в класі ми на дошці
Наше перше слово — мама!
Найдорожчі мамі діти,
Дітям мама їх — так само.
Треба вчитись і робити
Так, щоб радувати маму!
А як вивчитесь з літами,
Вдячні мамі за турботу,
І поїдете від мами
В інший край десь на роботу —
Хай усі запам'ятають:
І листи, і телеграми
Шліть туди, де їх чекають,
Виглядають ваші мами!
Слово вчителя.
Прислів'я та приказки становлять начебто неписаний звід правил, якими людина може користуватись у повсякденному житті. До народних прислів'їв увійшли образи батька, матері, бабусі, дідуся і дітей.
Шануй батька і неньку, буде тобі скрізь гладенько. Добрі діти батькам вінець, а злі діти — батькам кінець. Материн гнів, як весняний сніг: рясно впаде, та скоро розтане. У сокола і діти соколята.
Яке дерево — такі й квіточки, які батьки — такі й діточки. Яка сім'я — такий і я.
Батько краще догляне семеро синів, ніж семеро синів батька. Нема цвіту білішого, як цвіт на калині, нема в світі ріднішого, як мати дитині.
Який дуб — такий тин, який батько — такий син. Мати однією рукою б'є, а другою гладить. Який кущ — така калина, яка мати — така дитина.
Добре тому, в кого брат та сестра добрі, а ще краще, як і сам не лихий.
Поки жива бабуся, я нікого не боюся. Годуй діда на печі, бо й сам там будеш. Слухай старих людей, то й чужого розуму наберешся і свого не загубиш.
Зачитується оповідання «Великодушна дочка».
В одній країні був звичай відрубувати руки кожному, кого викриють у крадіжці. Провинився якось у цьому знатний вельможа, царський улюбленець. Не міг цар відступитися від стародавнього звичаю і велів покарати злочинця.
Але ось напередодні страти з'являється в палаці маленька дівчинка, дочка цього вельможі, і просить із сльозами допустити її до царя. Царедворці виконали її прохання. Дівчинка впала на коліна перед грізним володарем.
– Вельможний государю,— мовила вона зі страхом, — батько мій присуджений залишитися без рук,— отож, відрубайте мої руки.
У царя були свої діти, і йому сподобалося, що маленька дівчинка так любить батька.
—Нехай буде так, як ти просиш,— сказав цар.— Але ти можеш відмовитися від страти, хоч би й в останню хвилину.
На другий день дівчинку повели на двір до страти. Серед двору стояла оббризкана кров'ю плаха, а біля неї — кат із мечем. Сполотніла дівчинка, зніяковіла на хвилину, але незабаром опанувала себе, підійшла до плахи і простягнула свої рученята. Кат міцно прив'язав їй руки до плахи ременями. Дівчинка не промовила ні слова. Кат підняв меча, а вона заплющила очі. Меч блиснув і опустився, не зачепивши і краю пальців.
-Цар прощає батька твого за любов велику твою! — оголосив посланець царя.
Відчинилися двері в'язниці: біжить до дочки батько, цілує її руки, сльозами їх обливає.
Наступного дня цар оголосив народу указ про скасування навіки старого жорстокого звичаю. А на місці страти за царським наказом поставили стовп із мармуровою дошкою, і на ній золотими літерами написали, як дочка готова була віддати своє життя за життя батька, а наприкінці додали такі слова: «Щасливі батьки, у котрих такі діти!».
Учні відповідають на запитання за текстом
*Чому дочка пішла до царя і запропонувала відрубати їй руки, а батька відпустити?
*Чи боялася дівчинка, ідучи до плахи? Що перемогло її страх?
Зачитується оповідання «Найліпше вино».
Чоловік і жінка досить пізно одружилися. На їх здивування і радість у них народився син. Вони виховували його з любов'ю, піклуючись, як тільки могли. Попри те, що самі жили убого, відправили його до школи мудрого вчителя, аби син міг зростати духовно. Коли хлопець повернувся додому, то захотів хоч якось віддячити батькам.
Чи міг би я щось для вас зробити? — спитав він. — Щось, що принесло б вам радість.
Ти наша найбільша радість, наш найбільший скарб,— відповіли старенькі. — Однак, якщо хочеш зробити нам подарунок, то роздобудь трішки вина. Ми любимо вино, а багато років навіть не мали його в роті...
У хлопця не було ні копійки. Та одного дня, коли він ішов до лісу по дрова, зачерпнув трохи води з водоспаду і напився. Йому здалося, що та вода на смак, як солодке вино. Він наповнив баклажку, яку носив із собою, і вернувся до хати.
– Ось мій подарунок,— сказав він батькам.— Це баклажка вина для вас.
Батьки покуштували той напій, але крім смаку води не відчули нічого. Та вони усміхнулися до сина і подякували.
– Наступного тижня принесу вам ще одну баклажку,— пообіцяв син.
І чинив так багато тижнів поспіль. Старенькі підтримували цю гру. Вони охоче пили воду і були щасливі, бо бачили радість свого сина.
Відтак сталося щось неймовірне: кудись зникли всі їхні недуги і слабкість, а зморшки на обличчі розгладились. Наче та вода мала у собі якусь чудодійну силу.
Учні відповідають на запитання за текстом
Чому вода з водоспаду здалася синові, як солодке вино? Чому батьки підтримували гру, п'ючи звичайну воду? Що сталося з батьками і чому так сталося?
Слово вчителя
Син мав любляче вдячне серце. Він дуже хотів віддячити своїм батькам за їхню турботу. А чи ви дякуєте своїм батькам за турботу? Чи дякуєте своїй матусі за обід, за випрасувану білизну? Те, що про нас піклуються, готують нам їсти — це звичні речі. Ми їмо, приготовлене кимсь, носимо чистий одяг, випрасуваний кимось, це все ми приймаємо як належне та інколи забуваємо говорити «дякую». А сказати «дякую» — це не тільки питання доброго виховання. Це означає сказати комусь: «Я бачу тебе, знаю, що ти є, що існуєш».
Учні інсценують вірш А. Костецького «Домашній твір»
Вітько - бідак страждає так,
Аж дриґає ногами!
Він — за столом, він пише твір:
«Я помагаю мамі».
Старанно олівець гризе
Та супить брови грізно,
Але нічого — хоч умри! —
До голови не лізе...
Та ось тихесенько зайшла
В його кімнату мама.
- Вітюнь, будь ласка, в магазин
Сходи за сірниками.
-Ідея! — вигукнув синок.
А мамі, ну й морока!
— Сама іди!
Я твір пишу, роблю важкі уроки.
І мама вийшла...
А Вітько швиденько пише в зошит:
«Я в магазин завжди ходжу,
Коли мене попросять...».
Хвилин за десять мама знов з’являється у дверях:
«Вітюнь, картопельки начисть,
А я зварю вечерю».
-Сама начисть! — кричить Вітько,
Та так, що ледь не лопне.
-Я твір пишу! Я — зайнятий!
Сама вари картоплю!
Виходить мама, а синок
Писати знов сідає.
«Я мамі сам варю обід,
Вечерю і сніданок».
Радіє син. Не твір, а люкс!
Оцінка буде гарна!
І геть не думає про те,
Що він радіє марно...
Зачитується народна притча «Три хлібини»
Один ще не зовсім старий чоловік щодня купував у магазині три хлібини.
-Скажіть, добродію, навіщо ви щодня берете три хлібини? У вас сім'я дуже велика? — з цікавістю запитав продавець.
-І так, і ні,— відповів чоловік.— Розумієте, одна хлібина щодня потрібна нам, другу позичаю, а третьою виплачую свій борг.
-Цього я не можу зрозуміти, покрутив головою продавець. — Не може бути, щоб людина одночасно позичала комусь і виплачувала свій борг!
-А розуміти тут нічого! — сказав чоловік.— Одну хлібину ми самі з'їдаємо, другу дітям даємо в борг, позичаємо, а третю своїм батькам віддаємо: свій борг сплачуємо.
Учні розмірковують над питаннями за текстом
Чого не міг зрозуміти продавець?
Як пояснив свою відповідь чоловік?
Для чого люди створюють сім'ю?
Як у сім'ї старші ставляться до дітей, а діти — до старших?
Творча вправа «Птах подяки».
Учитель просить дітей уявити, що на землю прилетів птах подяки. Він залітав у вікна до тих, хто забув подякувати за що-небудь своїм батькам і нагадував їм про це.
Діти повинні уявити, що птах подяки залетів до них у вікно, пригадати, кому вони забули подякувати, і в думках сказати їм спасибі.
Слово вчителя.
«Три біди є у людини — смерть, старість і погані діти»,— говорить українська мудрість. «Старість неминуча, смерть невблаганна — перед нею не можна зачинити двері свого дому, а від поганих дітей можна дім зберегти, як від вогню. І це залежить не тільки. від батьків, а й від самих дітей»,— говорив В. О. Сухомлинський.
Тож завжди намагайтесь бути слухняними й вихованими, турбуйтесь про своїх близьких і не завдавайте їм прикрощів.
|