ВЕТЕРАНАМ ВКЛОНІМОСЯ НИЗЬКО!

Минають роки, відлітають у вічність. Минуло скільки років, відколи замовкли останні постріли гармат, настала тиша, прийшов на нашу землю мир довгожданий, вистражданий, оплачений найвищою ціною людського життя. Все далі відходять грізні і важкі роки Великої Вітчизняної війни, але не згасає пам’ять про тих, хто не шкодував своєї крові, свого життя. Кожен із нас поділяє думку, втілену в словах: «Ніхто не забутий, ніщо не забуто».

День пам’яті та примирення і 72-а річниця перемоги над нацизмом у Другій світовій війні - не лише привід для святкових заходів, але і час згадати історичні події, вшанувати людей, які ціною власного життя відстояли кожну п’ядь рідної землі, подарували нащадкам мир і спокій, щасливе майбутнє.

З цією метою учні 5,6 класів відвідали ветерана Великої Вітчизняної війни Петра Миколайовича Стопченка. Учні з хвилюванням слухали розповідь ветерана Великої Вітчизняної війни, який розказав учням про ті героїчні часи, страшні моменти війни, які назавжди залишилися у пам’яті ветерана. Петро Миколайович розповів учням про свою фронтову юність, про знедолене дитинство дітей України в роки війни, подвиг солдат та офіцерів. Бажав, щоб ніколи не повторилися роки лихоліття, які їм довелося пережити. Щоб вічно панував у світі мир і спокій, щасливими були діти, здоровими онуки. «Війна – це не героїзм, а важка робота, кров і піт, і дай вам Бог ніколи не знати, що таке війна», - підсумував Петро Миколайович.

Через роки прориваються до нас миттєвості найстрашнішої, найжорстокішої в історії нашого народу війни. Ці думки і сьогодні, через багато десятиліть, тривожать душу ветеранів, викликають сум, сльози і глибокі роздуми. Хай звершене батьками і дідами, усім поколінням, яке пройшло війну, наснажує нас на добрі справи в ім’я зміцнення української держави, створює всім, хто живе в Україні, щасливе і заможне життя.